Історія справи

Постанова ВСУ від 06.04.2015 року у справі №6-47цс15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 квітня 2015 року м. КиївВерховний Суд України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В.,Кліменко М.Р., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф.,Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б.,Школярова В.Ф., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_35 до ОСОБА_36 про стягнення неустойки за прострочення виплати аліментів за заявою ОСОБА_35 про перегляд Верховним Судом України ухвали Верховного Суду України від 21 листопада 2006 року,

в с т а н о в и в:

У січні 2006 року ОСОБА_35 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_36 про стягнення неустойки за прострочення виплати аліментів.

Зазначала, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 4 січня 1994 року з ОСОБА_36 на її користь стягнуто аліменти на дочку ОСОБА_37, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини заробітку.

Посилаючись на те, що з 1999 року ОСОБА_36 виплачував аліменти нерегулярно, внаслідок чого станом на 1 січня 2006 року виникла заборгованість за аліментами в розмірі 7 546 грн, просила стягнути з нього 15 442 грн 16 коп. пені у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожний день прострочення з 1 січня 2005 року.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 3 квітня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 23 травня 2006 року, позовні вимоги ОСОБА_35 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_36 на користь ОСОБА_35 141 грн 58 коп. неустойки (пені).

Ухвалою Верховного Суду України від 21 листопада 2006 року відмовлено ОСОБА_35 у відкритті касаційного провадження у зазначеній справі з підстав, передбачених пунктом 5 частини третьої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції Закону № 3570-IV від 16 березня 2006 року).

У заяві про перегляд ухвали Верховного Суду України від 21 листопада 2006 року ОСОБА_35 порушує питання про скасування зазначеної ухвали, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 3 квітня 2006 року та ухвали апеляційного суду Запорізької області від 23 травня 2006 року й направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року) - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Підставою для перегляду зазначеного судового рішення заявниця вважає рішення Європейського суду з прав людини від 3 липня 2014 року у справі «ОСОБА_35 проти України», яким встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, що виразилось у неналежному відправленні правосуддя, оскільки провадження у справі за її позовом до ОСОБА_36 про стягнення неустойки за прострочення виплати аліментів не відповідало принципу справедливості, закріпленому у статті 6 Конвенції.

Рішення Європейського суду з прав людини від 3 липня 2014 року набуло статусу остаточного 17 листопада 2014 року, про що ОСОБА_35 стало відомо 5 грудня 2014 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2015 року цивільну справу за позовом ОСОБА_35 до ОСОБА_36 про стягнення неустойки за прострочення виплати аліментів допущено до провадження Верховного Суду України.

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_35 доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 4 січня 1994 року стягнуто з ОСОБА_36 на користь ОСОБА_35 аліменти на дочку ОСОБА_37, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини заробітку. У провадженні державного виконавця відділу державної виконавчої служби у Хортицькому районі м. Запоріжжя знаходиться на виконанні виконавчий лист, виданий 4 січня 1994 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя.

За довідкою державного виконавця державної виконавчої служби у Хортицькому районі м. Запоріжжя від 1 квітня 2005 року ОСОБА_36 з 1999 року виплачував аліменти нерегулярно і станом на 1 січня 2006 року виникла заборгованість за аліментами у розмірі 750 грн за період з 1 січня 2005 року до 31 грудня 2005 року.

За матеріалами виконавчого провадження та копіями відповідних квитанцій ОСОБА_36 сплачено 270 грн заборгованості за аліментами, а саме: у червні 2005 року - 150 грн; у серпні 2005 року - 60 грн; у жовтні 2005 року - 60 грн.

Згідно з розрахунком державного виконавця від 24 січня 2006 року заборгованість боржника за аліментами становила 2 052 грн за період з 1 січня 2005 року до 31 грудня 2005 року.

За розрахунком державного виконавця від 1 квітня 2006 року заборгованість ОСОБА_36 за аліментами за період з 1 січня 2005 року до 31 грудня 2005 року становила 480 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_35, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, застосував норми статті 196 Сімейного кодексу України та дійшов висновку про те, що за період з 1 січня 2005 року до 31 грудня 2005 року розмір неустойки за прострочення аліментів становить 141 грн 58 коп. При цьому суд взяв за основу розрахунок заборгованості за аліментами від 1 квітня 2006 року, виконаний державним виконавцем, який здійснив перерахунок розміру аліментів з урахуванням наданої відповідачем у лютому 2006 року довідки про обсяг виручки за 2005 рік, що склав 3 тис. грн, виходячи з указаного доходу боржника, за виключенням сум, сплачених відповідачем у червні, серпні та жовтні 2005 року. Разом із тим розрахунок заборгованості за аліментами від 24 січня 2006 року, виконаний державним виконавцем, суд залишив поза увагою та не надав зазначеному доказу жодної правової оцінки.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 46 Конвенції держави, які ратифікували вказану Конвенцію, взяли на себе зобов'язання виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людини в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті першої Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання рішення Європейського суду з прав людини включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

У справі, що розглядається, рішенням Європейського суду з прав людини від 3 липня 2014 року у справі «ОСОБА_35 проти України» встановлено порушення національними судами пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з несправедливістю обох проваджень у справі заявниці (пункт 59 рішення Європейського суду з прав людини).

Відповідно до частини третьої статті 360-4 ЦПК України (у редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3932-VI від 20 жовтня 2011 року) якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Ураховуючи викладене, ухвала апеляційного суду Запорізької області від 23 травня 2006 року та ухвала Верховного Суду України від 21 листопада 2006 року підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України (у редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року) та частиною третьою статті 360-3 ЦПК України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву ОСОБА_35 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 23 травня 2006 року та ухвалу Верховного Суду України від 21 листопада 2006 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: В.П. Барбара О.Т. Кузьменко

І.С. Берднік В.Л. Маринченко

С.М. Вус Л.І. Охрімчук

Л.Ф. Глос П.В. Панталієнко

Т.В. Гошовська В.Ф. Пивовар

Л.І. Григор'єва О.І. Потильчак

В.С. Гуль Б.М. Пошва

А.А. Ємець О.Б. Прокопенко

Т.Є. Жайворонок А.І. Редька

В.В. Заголдний Я.М. Романюк

Г.В. Канигіна Ю.Л. Сенін

М.Р. Кліменко А.М. Скотарь

П.І. Колесник Т.С. Таран

М.Є. Короткевич О.О. Терлецький

О.А. Коротких І.Б. Шицький

О.В. Кривенда В.Ф. Школяров

В.В. Кривенко